ОТОЛАРИНГОЛОГ

Аденоїдит - запалення глоткового мигдалика (аденоїдів) .
Гіпертрофія аденоїдних вегетацій — збільшення глоткового мигдалика, яке вважається фізіологічним процесом у дітей віком від 3 до 7+ років. Спостерігається при інфекційних захворюваннях, наприклад при звичайній застуді, алергічній природі та ін.
Основними симптомами аденоїдиту є: порушення носового дихання, хропіння уві сні, слизові або слизово-гнійні виділення з носа, порушення функції слухових труб, що призводить до частих отитів, зниження слуху. При наявності зазначених симптомів у дитини або дорослого, необхідно звернутися за допомогою до ЛОР лікаря, щоб уникнути небажаних наслідків від запущеної форми захворювання. Метод лікування аденоїдних вегетацій можливо обрати тільки під час огляду в ЛОР лікаря, в залежності від гіпертрофії глоткового мигдалика. Адже для більш детальної діагностики та встановлення точного діагнозу обов'язково повинно використовуватись ендоскопічне обладнання.
Які наслідки даної патології? При тривалому перебігу захворювання у дітей розвивається «аденоїдний» тип обличчя, а саме виникають порушення в розвитку лицьового скелета і формування неправильного прикусу. Через наявність гіпертрофованих аденоїдних вегетацій, в носовій порожнині утворюються умови, які сприяють розвитку інфекцій і запальних процесів. Наслідком цього є часті захворювання на ГРВІ фарингіти, бронхіти, трахеїти, ларингіти, пневмонії. Аденоїдні вегетації перекривають гирло євстахієвої труби, через що ускладнюється надходження повітря в середнє вухо. Наслідком цього відбувається розвиток інфекції і пацієнт страждає багаторазовими отитами. Також, через порушеної функції середнього вуха, відбувається погіршення слуху. Можуть бути причиною виникнення головних болів, судомних станів.

Гострий ларингіт — інфекція (найчастіше вірусна), перенапруження голосу, подразнюючі фактори (сигаретний дим).
Хронічний ларингіт — продовження гострого процесу, гастроезофагеальний рефлюкс; рідко — гранулематозний васкуліт (Вегенера). Підвищують ризик розвитку ларингіту тютюнопаління та вживання алкоголю.
Симптоми фарингіту відрізняються в залежності від форми та стадії захворювання. Однак, виділяють основні ознаки фарингіту, які з'являються поступово в ході розвитку неприродного процесу: першіння і відчуття сухості; голос, що сів; озноб; підвищена температура тіла; слабкість і ознаки інтоксикації (як при вірусних захворюваннях); почуття здавленості та стороннього предмета в горлі; збільшення лімфовузлів; скупчення слизу; кашель, що посилюється вранці (може супроводжуватися нудотою); набряклість в горлі, що посилюється при ковтанні; бажання ковтнути або відкашлятися, що не проходять (іноді стан супроводжується блювотним рефлексом); гнійні виділення.
Чому не можна запускати фарингіт? Фарингіт діагностується досить часто і добре піддається лікуванню. Але за відсутності лікування, гострий фарингіт переходить в хронічну форму, для якої характерні періоди загострення та ремісії. В результаті слизова оболонка атрофується, перестає виконувати свою функцію і стає осередком поширення організмом інфекції. Також, можуть розвинутися незворотні зміни в серцево-судинній системі, онкологія.

Усередині біляносових пазух виробляється слиз, що зволожує ніс. Слиз допомагає захистити організм від мікрорганізмів, алергенів та забрудненого повітря. Синусит – запалення або набряк слизової оболонки, що вкриває навколоносові пазухи (синуси).Риносинусит — запалення слизової оболонки носа і навколоносових пазух: гайморових, лобних, етмоїдальних або сфеноїдальних. Гайморит – це різновид синуситу в верхньощелеповій пазусі, що ще називається гайморовою.
Загальні ознаки та симптоми хронічного гаймориту (синуситу): запальний процес слизової оболонки носа; густі, знебарвлені або жовто-зелені виділення з носа; стікання виділень по задній частині горла (постназальний дренаж); непрохідність носа або закладеність, що спричиняє утруднення дихання через ніс; біль, болючість і набряки навколо очей, щік, носа або чола; зниження чи втрата нюху, смаку. Симптоми можливі протягом 12 тижнів або навіть більше: відчуття «скупчення» або «наповненості» в зоні обличчя; непрохідність носа або закладеність носа; гній у носовій порожнині; лихоманка; нежить або знебарвлений постназальний дренаж. Також можуть бути головний біль, неприємний запах із рота, біль у зубах. Можете відчувати сильну втому.
Ускладнення:

• Проблеми із зором. Якщо інфекція з пазухи поширюється на очну ямку, це може спричинити зниження зору навіть сліпоту.
• Запалення вуха. Інфекція може поширитися через євстахієву трубу до середнього вуха і спровокувати отит – запалення вуха. Як ускладнення після важкого отиту можлива втрата слуху.
• Інфекційні ускладнення. Часом у людей із хронічним синуситом може розвинутися запалення оболонок та рідини, що оточує головний та спинний мозок (менінгіт), інфекційне ураження кісток чи шкіри. Це серйозні стани, які можуть бути небезпечними для життя.

Риніт - запалення слизової оболонки носа, яке супроводжується закладеністю носа або надмірним виділенням носового слизу, іноді — чиханням. Нежить, в першу чергу, спричинюють різні віруси, рідше інші мікроорганізми.
Чому не можна запускати риніт? Якщо не лікувати риніт на ранніх стадіях, висока ймовірність розвитку ускладнень, у числі яких: запалення горла, кашель, бронхіт; розвиток хронічного нежитю, синуситів, гайморитів; запалення середнього вуха; запалення слизової оболонки очей; утворення поліпів у носі; головні болі; часткова втрата нюху; постійне подразнення і лущення шкірних покривів навколо носа. Щоб уникнути ускладнень і перетворення риніту на хронічну форму, при появі перших ознак нежитю потрібно записатися на прийом до отоларинголога.

Для ангіни характерний різкий початок, стрімкий розвиток і гостра симптоматика. Хронічна форма тонзиліту виникає як ускладнення ангіни й має рецидивуючий характер. При обидвох типах захворювання інфікуються мигдалини та слизова гортані. Неприємні відчуття, біль у горлі, що віддає у вуха, іноді запах із рота. Часто тривала субфебрильна температура увечері (38-40°С), слабкість, головний біль, зниження працездатності. У більшості хворих часті ангіни в анамнезі.
Чому не можна запускати ангіну чи тонзиліт? Оскільки гострий тонзиліт вражає мигдалини, які відповідають за роботу імунної системи, він є вкрай небезпечним для організму. Якщо організм ослаблений, у людини є інші хронічні захворювання, то ангіна може мати дуже серйозні негативні наслідки. Чим раніше пацієнт звернеться до лікаря, тим швидше та легше буде лікування.

Отит – це небезпечний запальний процес у вушних тканинах, що характеризується значними больовими відчуттями і зниженням гостроти слуху. Отит може виникати у різних частинах вуха. Існує безліч різновидів цієї хвороби, які різняться з причин, симптоматики та можливих наслідків. Симптоматика захворювання багато в чому визначається його різновидом. При ураженні зовнішнього вуха найчастішими проявами є: біль у вусі, що пульсує, відчуття різі, що відбивається у шиї, очах або зубах; посилення больових відчуттів під час приймання їжі, спілкування чи змикання щелепи; почервоніння слухового проходу та вушної раковини; погіршення слуху, якщо гній виділяється у районі слухового проходу.
Гострий середній отит починається з підвищення температури у поєднанні з пронизливим болем у вусі. Біль посилюється в міру накопичення секрету та гною в порожнині, через 2-3 дні барабанна перетинка розривається, гній витікає з вуха і стан пацієнта покращується: температура знижується, а біль зменшується. Надалі розрив барабанної перетинки гоїться без слідів.
Не можна запускати отити! При хронічній формі може розвинутися мезотимпаніт — запалення, що локалізується в області євстахієвої труби та нижньої середньої частини барабанної порожнини. У перетинці утворюється отвір, проте сама перетинка залишається натягнутою. Основні ознаки отиту такі: зниження слухової функції; періодичне виділення гною з вуха; дзвін у вусі; запаморочення; під час загострення — хворобливість та підвищення температури. При розвитку епітимпаніту спостерігається різке погіршення слуху, виділення гнійного секрету, що неприємно пахне, тиск у вусі, біль у скроневій ділянці та запаморочення. Періоди загострення чергуються з ремісіями, проте слух не повністю відновлюється. Симптоми внутрішнього отиту переважно пов'язані з порушеннями функціонування вестибулярного апарату: сильні запаморочення, нудота, блювання. У деяких пацієнтів також спостерігається незначне зниження слуху.